Україна повинна знати своїх героїв

День Перемоги... Цей день залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани, їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. 
Тому так хочеться, щоб українці знали своїх героїв в обличчя.  Одним із таких героїв є ветеран ВВВ Пасенко Степан Федорович, що проживає у нашому селищі Побузьке.

В нашому класі навчається його правнучка Ардашова Євгенія. 
    Ось що вона розповідає про Степана Федоровича: "Мій прадідусь Пасенко Степан Федорович народився 3 січня 1926 року в селі Тернівка Кіровоградської області. Він був старшим серед 4-х дітей. Коли йому виповнилося 15 років, розпочалась війна.      
     Разом із дорослими переганяв стада корів. Важко працював, щоб допомагати матері. 
    У 18 років вступив до лав Радянської Армії. Потрапив у танкові війська, після навчання був командиров відділення. Завжди відповідальний і щирий, мій дідусь дійшов до Дня Перемоги. Що цікаво - жодного разу не був поранений. Має нагороди і медалі.
     Навіть після закінчення Великої Вітчизняної війни продовжив боронити мир і служив на Далекому Сході: в Японії, Кореї.
    Лише у 1952 році дідусь Степан повернувся до рідної України та працював на шахті у Луганській області.
   З 1961 року разом із родиною, дружиною і двома доньками, проживає у нашому селищі. У цьому році йому виповнилося 91 рік."

Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку, тих,  хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось всі ми низько до землі їм, квітами устелим їх тернистий шлях.