Сторінка для батьків

Як  можна розвивати емоційний інтелект у дітлахів? Звичайно через казку. Ловіть терапевтичну казку про образу.

ФІЛОСОФСЬКА КАЗКА ПРО ОБРАЗУ

26.08.2015
image
Образа – це така маленька і дуже симпатична тваринка. З вигляду вона зовсім нешкідлива. І якщо з нею правильно поводитися, то шкоди вона вам не принесе.
Образа, якщо не намагатися її поселити в своєму будинку, прекрасно живе на волі і ніколи нікого не чіпає. Але всі спроби заволодіти образою, зробити її своєю, закінчуються завжди плачевно …
Звірятко це дуже маленьке і спритне, воно може випадково потрапити в тіло будь-якої людини. Людина це відразу відчує, тому що одразу стає прикро.
А звірятко кричить людині:
– Я ненавмисно попалося! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Я хочу до мами!
Але люди давно розучилися розуміти мови тваринок земних, особливо таких маленьких звіряток…
Є такі люди, які відразу відпускають образу. Але є й такі, які ні за що не хочуть її відпускати. Вони відразу називають Образу своєю і носяться з нею, як з найдорожчою іграшкою. Постійно думають про неї і навіть вночі прокидаються від великих думок про неї.
А образі все одно не подобається жити з людиною. Вона крутиться, шукає вихід, але сама вона ніколи не знайде шляху. Таке ось звірятко.
Та й людина теж стиснеться і ні за що не випускає вже свою Образу. Шкода віддавати. А звірятко то голодне і їсти йому дуже хочеться. Ось і починає воно потихеньку їсти людину зсередини. І людина відчуває це: то там заболить, то тут. Так болить, що сльози котяться з очей. Але оскільки вона не розуміє від чого це, то і не пов’язує це нездужання з образою. А далі людина звикає до неї від безвиході та Образа теж потихеньку звикає до свого господаря: їсть, росте, жиріє Образа і зовсім перестає рухатися.
Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктується і смокче і гризе. Так і кажуть про таких людей: «Образа гризе».
І, врешті-решт, Образа так приростає до людини, що стає її частиною. Людина з кожним днем ​​слабшає, а Образа всередині все товстішає і товстішає.
І невтямки людині, що тільки й треба – взяти і відпустити образу!
Нехай собі живе, в своє задоволення і буде знову маленькою, спритною і худенькою!
І людині без неї легше живеться, бо від Образи вона часто плаче і хворіє.
Образа – це таке маленьке звірятко. Відпусти його, нехай собі біжить до мами!

25 способів дізнатися у дитини як у нього справи в школі, не питаючи, 
як у нього справи в школі

1. Що найкраще з того, що сталося з тобою сьогодні в школі? Що найгірше з того, що сталося з тобою сьогодні в школі?
2. Скажи мені, що тебе сьогодні змусило сміятися?
3. Якби ти міг вибрати, з ким би ти хотів сидіти в класі? А з ким би точно не хотів сидіти? Чому?
4. Розкажи мені про саме класне місце в школі.
5. Яке саме дивне слово, яке ти почув сьогодні? Або, можливо, хтось щось дивне тобі сказав?
6. Якби ми запросили сьогодні твого вчителя до нас в гості, що б він мені розповів про тебе, як думаєш?
7. Кому ти сьогодні допоміг?
8. Чи може, хтось тобі сьогодні допоміг?
9. Розкажи мені, що нового ти дізнався сьогодні?
10. Чи був момент, коли ти відчував себе найщасливішою сьогодні?
11. Чи було тобі сьогодні дуже нудно?
12. Якби інопланетяни прилетіли в ваш клас і забрали когось із учнів, кого б ти хотів, щоб вони забрали?
13. З ким би ти хотів пограти на перерві з тих, з ким ти ще ніколи не грав?
14. Розкажи мені про щось хороше, що сталося з тобою сьогодні.
15. Яке слово вчитель найчастіше сьогодні повторював?
16. Про що б ти ще більше хотів дізнатися в школі?
17. Чого б тобі хотілося менше робити в школі?
18. З ким би ти в своєму класі міг вести себе краще?
19. Де ти найчастіше граєш на перервах?
20. Хто найсмішніший учень у вашому класі? Чому він такий смішний?
21. Тобі сподобався сьогоднішній обід? Що найбільше сподобалося?
22. Якби завтра ти став учителем, що б ти зробив?
23. Як ти думаєш, може, хтось із вашого класу повинен піти зі школи?
24. Скажи мені про трьох різних ситуаціях, коли ти використовував олівець сьогодні в школі.
25. Якби ти міг помінятися з кимось в класі місцями, хто б це був? Чому?

  • ДУЖЕ ПРОШУ ВАС, ШАНОВНІ БАТЬКИ, ПЕРЕДИВИТИСЬ ЦЕ ВІДЕО!!!

 ОДИН ДЕНЬ – БЕЗ НОТАЦІЙ
(поради батькам)

Віртуальні батьківські збори

Діти ─ це щастя, створене працею вчителя та батьків
Виховує все: люди, речі, явища,
але перш за все і більше за все – люди.
А.С.Макаренко
     Народження дитини на світ – це справжнє диво! Але природа, даруючи життя, не завершує її розвиток і виховання. Це повинні зробити батьки й дорослі. Наскільки ми зуміємо виховати дитину, навчити співчувати, співпереживати, жити для іншого, – настільки вона стане людиною.
        «У процесі виховання людської особистості,– говорив В.О.Сухомлинський,– діє багато сил: по-перше, сім’я; по-друге, особа педагога з усіма його духовними багатствами і цінностями, з його знаннями, уміннями, життєвим досвідом; по-третє, колектив, який має могутню силу впливу на кожну особу; по-четверте, сама особа виховання, тобто її самовиховання…» Яка ж цих сил має визначальний вплив на виховання особистості дитини? Без сумніву, два найефективніших для виховання людини інститути – школа та сім’я, кожен з яких може успішно виконувати свої функції тільки у тісному взаємозв’язку.
      Які ж складові виховної позиції особливо значущі? Яких типових помилок припускаємося ми, виховуючи дитину?
     Про ці та інші питання йтиметься в розмові на віртуальних батьківських зборах.
     Вплив сім’ї на дитину унікальний, а багато в чому й незамінний. У сім’ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут – найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. Ніякий соціальний інститут не може створити конкуренції сім’ї за виховними можливостями, але сучасна сім’я зі своїми проблемами дещо дезорієнтована щодо ролі у вихованні своїх дітей. Побутує ряд помилок.
      По-перше, вузьке трактування окремими батьками своїх обов’язків стосовно дітей. У багатьох випадках сім’я перетворюється на пункт матеріального забезпечення, де головним завданням є одягнути, нагодувати, відправити до школи, у секції чи гуртки.
     По-друге, на жаль, нині батьки продовжують ототожнювати повчання з вихованням, нав’язуючи власну думку про те, що потрібно робити, а що ні. Насправді ж виховує приклад батьків, їхня поведінка, моральне обличчя, атмосфера й спілкування в сім’ї. Ніколи дитина не дотримуватиметься повчання говорити стримано, з повагою, якщо батько кричить на підлеглого по телефону, чи повчання матері прибрати після сніданку за собою зі столу, якщо цього не зробив батько чи старший брат. «Йому можна, то чому я маю це робити?» – думає дитина.
   По-третє, в багатьох сім’ях матеріальні орієнтації переважають над духовними. Витратити кошти на сучасний планшет стає важливішим, ніж придбати квитки в театр чи музей.
        Мають місце ще кілька помилкових позицій. З одного боку, сучасна дитина більше, ніж будь-коли, звільняється від безпосереднього контролю старших: батьки на роботі, а діти тривалий час надані самі собі. Якщо в сім’ї не склалася традиція щодо позашкільного дозвілля дитини, вона опиняється перед вибором: йти додому, відпочити й готувати уроки чи надати перевагу вуличним друзям. Вештання по вулицях, куріння, вживання алкоголю, різноманітні проби „розслабитися”, показати себе „дорослим” є досить привабливим для дітей, починаючи вже з молодшого підліткового віку. А за умов наявності в сім’ї конфліктів, постійних непорозумінь, чвар, подібне „вуличне життя” поступово стає домінуючим для дитини.
     З іншого боку в окремих сім’ях існує надмірний контроль, крайність у регламентації поведінки й діяльності, заборона й обмеження ініціативи, зловживання батьками виразами «не можна», «не треба», а заборонений плід, як відомо, завжди «солодкий», і дитина хоче спробувати його, всупереч усім «не можна».
     Треба навчитися знаходити золоту середину, яка дасть можливість будувати стосунки на довірі та розумінні.
     Виховання учня в сім’ї та школі — це єдиний нерозривний процес, а мета виховання дитини єдина для школи й сім’ї. Так повинно бути в ідеалі, лише у разі подібної співпраці, узгодженої діяльності учителя й батьків, можна говорити про успіх виховної роботи.
     На жаль, останнім часом із тих чи інших причин між школою й сім’єю є багато протиріч. Вчителі дають негативні характеристики сім’ям, звинувачуючи батьків у самоусуненні від виховання власних дітей. Ті, в свою чергу, зневажливо ставляться до вчителів, вказуючи на їхній низький професійний рівень, на відірваність виховних ідеалів від реального життя. У багатьох сім’ях не вважають за необхідне звертатися до педагогів із приводу проблем, які виникають у вихованні власних дітей. Вони звертаються до них, лише тоді, коли вже буває пізно. Багато батьків не розуміють, що сім’я й школа – потенційні партнери у вихованні дітей, – і часто виявляються реальними супротивниками, а поміж ними в епіцентрі ворожих взаємин і агресивних висловів – дитина, яка змушена пристосовуватися, лавірувати, лицемірити, брехати, що й призводить до проявів аморальної поведінки.
    Соціальні психологи стверджують: якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості учня, то сили школи потроюються. Якщо ж союз сім’ї і школи слабкий або не склався взагалі, сили школи зменшуються вдвічі. Система виховання успішно функціонує, якщо між учителем і батьками мають місце тісні й систематичні контакти у здійсненні ціленаправлених впливів на дітей, якщо їх стосунки будуються на взаємній довірі й доброзичливості.
        Практика неодноразово доводила, що у справі виховання дитини ані школа, ані сім’я не повинні діяти наодинці, а діяти спільно, тоді і результат буде.
        Звідси випливає важлива теза: всі учасники навчально-виховного процесу ─ батьки,  школа, діти ─ повинні бути рівноправними партнерами у формуванні майбутнього громадянина: повноцінного, високоморального.
  Згадаймо в зв’язку з цим думку великого українського педагога В.Сухомлинського: «Біда багатьох людей не в тому, що їх сім’я вчила поганому, а в тому, що не вчила хорошому».
        Кожен батько й мати хочуть мати виховну й освічену дитину, бо оцінка  сім’ї сусідами, друзями визначається рівнем вихованості дітей.
        «Дитина ─ дзеркало сім’ї, як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька», ─ писав той же Василь Сухомлинський.
       Творення людини – найвища напруга усіх наших духовних сил. Діти – це щастя, створене працею. Складність цієї праці полягає у тому, що вона потребує злиття розуму й почуттів, мудрості й любові. Там, де цього немає, щастя стає примарою.

2 коментарі:

Підписатися на: Дописи (Atom)